Коли українців почали виселяти із Надсяння Володимиру Риботицькому було всього 5 років. Велика родина мешкала у селі Ляшки тепер Підкарпатського воєводства Польщі.
Чоловік до дрібниць пам’ятає рідний дім і той зловісний день. Його сім`ю силоміць вигнали, кіньми везли на залізницю, звідти – у товарняках разом із худобою і аж на другий край Польщі.
Лише через рік родині дозволили переселитися до Львова. Сумні дитячі спогади відображені в картинах уже дорослого художника.
Дитинство у депортації пройшло ще в одного відомого львівського художника – професора й академіка Любомира Медвідя. Йому було всього шість, коли навесні 1947 українцям радянський і польский уряди наказали виїхати.
“Нам раптово сказали звільнити вагони і розташували просто неба на станції Каберівці, де довелося жити два місяці”,– розповідає Любомир Медвідь.
Каже – найбільше запам`яталося, як зникла улюблена собака Аза, а наступного дня сама наздогнала родину, яка вже їхала в потязі.
Депортація, пережита в дитинстві, знайшла відгомін у серії картин художника. Любомир Медвідь трепетно зберігає документи на батьківську оселю, але зізнається, тепер для нього Варяж – місто-трагедія.
