Вірш читають: Василь Голованов, Олексій Курилко, Юрій Тира, Олександр Пікалов, Георгій Тука, Євген Нищук.
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
В оригіналі ця поезія не мала назви.
У всіх збірках, що видавалися, вона проходить під назвою “Пророцтво 17-го року”. При редагуванні в 21 рядку слово “розтерзані” замінено на “ошукані”, а до кінцевих рядків:
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
у деяких збірках на зразок гасел 17-го року підримовано такі:
І встане правда і любов на світі,
І на сторожі правди стане труд.
Читайте також:
Поштовхом для написання поезії, з цензурних міркувань названої “Пророцтво 17-го року”, стало потрясіння, викликане трагедією, що відкрилася перед молодим поетом на місці поховання жертв сталінських репресій у Биківні. Лише недавно факт розстрілів визнано офіційно, але місцеві жителі знали про це давно. А відомий режисер і письменник Лесь Танюк розповідав, що група молодих митців, серед яких був він сам та Василь Симоненко, побувала на початку 60-х років там, “на цвинтарі розстріляних ілюзій”, після чого і з’явився цей вірш.
Джерело
